Гуманітарні студії: педагогіка, психологія, філософія

 Соціальна робота як професійна діяльність, спрямована на допомогу та підтримку громадян, які опинилися у важких життєвих обставинах, потребує постійного вдосконалення власних технологій. Розвиток вітчизняної практики соціальної роботи почав відбуватися у 1990-х роках. Піднесення здійснювалося переважно завдяки створенню та організації діяльності нових соціальних державних установ, які надавали послуги різним категоріям населення, регулювалися відповідними нормативно-правовими механізмами, супроводжувалися впровадженням традиційних технологій у практику соціального захисту громадян. Ресурси щодо інтенсивного етапу розвитку поступово вичерпалися, і в сучасних умовах з'являються нові технології, інноваційні практики рішення соціальних проблем. Вони відповідають моделі, що формує активну соціальну політику, орієнтовану на громадянські ініціативи, залучення громадян до форм діяльності, які дозволяють долати неблагополуччя, змінювати їх життєві ситуації власними зусиллями із залученням ресурсів соціального середовища, до якого вони належать. В нашій країні довгий час державні установи були єдиними суб'- єктами реалізації соціальної політики та підтримки соціальної рівноваги. Сучасний підхід передбачає підключення інших суб'єктів до вирішення соціальних проблем, які можуть запропонувати нестандартні, інноваційні форми роботи із клієнтами. Найновішими та найперспективнішими суб'єктами є соціальні підприємці, які пропонують альтернативний спосіб вирішення проблем соціальних груп населення. Теорія соціального підприємництва на даному етапі свого розвитку знаходиться на допарадигмальній стадії, і в науковій літературі можна зустріти безліч визначень та підходів щодо розуміння сутності цього явища. Відмінності у визначенні терміна «соціальне підприємство» обумовлюються особливістю економіки та умовами існування бізнесу у різних країнах

суспільство, підприємство, соціальне підприємство, модель, інституційні форми соціального підприємства