Актуальність дослідження полягала в тому, що системний аналіз ранньохристиянської критики захланності дозволяв окреслити витоки соціальної етики Церкви та співвіднести їх із сучасними дебатами про майнову нерівність. Метою роботи було реконструювати філософсько- теологічні засади засудження avaritia у проповіді “De Nabuthae” Амврозія Медіоланського та оцінити їхній внесок у формування латинської патристичної концепції власності. Методологія ґрунтувалася на історико-генетичному аналізі тексту, порівняльній екзегезі стоїчних і біблійних концептів, а також на соціально-економічній герменевтиці пізньоімперського контексту. В ході дослідження було з’ясовано, що Амврозій трактував avaritia як форму ідолопоклонства, яка підміняла Богопоклоніння культом речей і руйнувала вертикаль боголюдських стосунків. Екзегетичний розбір показав, що Навуфей поставав образом мученика за справедливість, тоді як Ахав функціонував символом корумпованої державної влади. Риторичні прийоми анафори, антитези й апострофу спрямовували пастирську полеміку на магнатів Медіолана й апелювали до добровільної реституції незаконно набутого майна. Синтез стоїчної дихотомії «користування – зловживання» з біблійним мотивом управителя сформував програму милосердя, жертви та справедливості, що згодом була розвинена у схоластичній концепції соціальної функції власності. Дослідження також продемонструвало, що проповідь інкорпорувала античну юридичну аргументацію, легітимуючи церковне втручання в приватні майнові конфлікти. Отримані висновки уточнили генеалогію латинської критики економічної нерівності та надали концептуальні орієнтири для подальших міждисциплінарних студій християнської економічної етики. Практичне значення роботи полягало в тому, що вона уточнила термінологічні й концептуальні аспекти Амврозієвої критики захланності та могла слугувати джерелом довідкових матеріалів для подальших досліджень ранньохристиянської соціальної етики
колонат; милосердя; справедливість; стоїчна дихотомія; біблійний сюжет; класична латинська філологія