Гуманітарні студії: педагогіка, психологія, філософія

Метою статті є дослідження взаємодії культур і аналіз феномену традиції у формуванні основних тенденцій в культуротворенні сучасного суспільства. Вивчення та критичне переосмислення культурної спадщини та традицій обумовлене потребою їх практичного втілення в сучасних умовах державотворення. Традиція виступає тим елементом, який накопичує соціокультурний досвід буття нації та дозволяє виробляти нові зразки для наслідування. Феномен традиції утримує націю та кожного індивіда в історії. Наразі ми перебуваємо в перехідному стані, де більше не можемо приймати догматизм єдиної істини, але ще не здатні подолати скептицизму, що нас захлеснув. Перед сучасним суспільством також стоїть проблема відродження мови. Ця проблема є в дійсності, за Рікером, проблемою культури. Світ технократії, в якому ми живемо і вмінню жити в якому ми маємо вчитися, це світ без минулого, світ, який зорієнтований в майбутнє, який намагається знищити власні сліди. Що стосується світу культури, то це – світ пам'яті. Якщо технічне оновлення знищує минуле і перетворює нас в людей майбутнього, людина культури має постійно розв'язувати суперечності між пам'яттю про свої коріння і проектом власного володарюдарювання. Відповідно, ми можемо вважатися істинними людьми проспективи тією мірою, в якій ми звертаємося до власних джерел і відроджуємо наші традиції. Ми народжені у світі слів і маємо неперервно освоювати цей світ. Зрештою саме в мовній сфері поєднуються смисл і безсмисленість і саме на данному рівні вкорінена перспектива проспективи. Феноменологічно-герменевтичну традицію нашого століття можна кваліфікувати як напружені пошуки людського взаємопорозуміння. Уся ця традиція намагається осягнути шляхи подолання непорозуміння, зрозуміти Іншого краще, ніж він розуміє сам себе, й тим самим подолати конфлікт різних інтерпретацій

культура, цивілізація, традиція, модель, дискурс, спадщина, характер, культурна самобутність, національна культура, національний характер, ментальність