В статті здійснено філософський аналіз тропологічної теорії історії Г. Вайта. Дослідник стверджує, що історія є специфічним видом літератури, а історичний твір є з’єднанням певного набору дослідницьких і наративних операцій. Перший тип операцій відповідає на питання: чому подія відбулася так, а не інакше. Друга операція – це соціальний опис, розповідь про події, інтелектуальний акт організації фактичного матеріалу. За Вайтом, тут починає діяти набір уявлень і переваг дослідника, головним чином літературно-історичного характеру. Пояснення виступає основним механізмом, який стає сполучною ланкою розповіді. Реалізуються через використання фабули (романтична, сатирична, комічна і трагічна) та системи тропів – основних стилістичних форм організації тексту (метафора, метонімія, синекдоха та іронія). Останні вирішальним чином впливали на результати роботи істориків. Історіографічний стиль підпорядковується тропологічній моделі, вибір якої обумовлений індивідуальною мовною практикою історика. Коли вибір здійснений, уява готова до складання наративу. Історичне розуміння може бути тільки тропологічним. Г. Вайт пропонує нову методологію історичних досліджень. В ході дискурсу створюється адекватна мова для аналізу історичних феноменів, яку філософ визначає як префігуративний тропологічний рух. Так історія з’ясовується через мистецтво антропології. Таким чином, тропологічна теорія історії Вайта пропонує сучасній науці змістовну і значиму, з метатеоретичної точки зору, структуру понять, на основі якої може здійснюватися класифікація історіографічних стилів і може бути уточнена прогностична функція філософії стосовно історичного пізнання
філософія історії, історія, текст, уява, тропи, інтерпретація