Гуманітарні студії: педагогіка, психологія, філософія

В статті показано, що в сучасному суспільно-політичному дискурсі концепт соборність зазвичай асоціюється з Актом злуки 1919 року, тобто добровільним об’єднанням, «злукою» УНР та ЗУНР, внаслідок якої постала єдина соборна УНР. На перший погляд, таке об’єднання видається цілком очевидним й може не викликати жодних дискусій, утім це зовсім не так. Адже, як свідчать словникові дані, у ХІХ – ХХ ст., поняття «соборність» використовувалося для позначення «єдності» та «неподільності», котрі були й залишаються «зайвими» характеристиками унітарних держав та етнічних націй. Більш того, використовуючи поняття «соборність», у значенні «неподільність» чи «об’єднання», що реалізується завдяки запровадженню спільної парадигми буття і розвитку, ми тим самим підкреслюємо свідомо сконструйований характер суспільно-політичної та етнокультурної єдності і відкриваємо шлях до різноманітних політичних спекуляцій. Позбутися останніх, як показано у роботі, можна тільки за умови, коли соборність експлікується як концепт спрямований підкреслити добровільну єдність у процесі якого встановлюються світоглядно-ціннісні пріоритети та продукуються життєві орієнтири, котрі визнаються всіма членами спільноти

соборність, собор, собороправність, кафоличний, злука, православна церква, держава, етнокультурна єдність