Гуманітарні студії: педагогіка, психологія, філософія

Стаття присвячена дослідженню явища метакомунікації в сучасній психології. На основі критичного аналізу наукової літератури ми виділили два базових підходи до визначення феномена метакомунікації, розглянули різні дефініції цього терміна і прийняли широке розуміння метакомунікації як комунікації, що супроводжує комунікацію. Було досліджено низку термінів, що починаються з префікса «мета-», і виділено поняття, які становлять категоріальний апарат метакомунікації. Розглядалося співвідношення метакомунікації з такими поняттями, як метамова і метаповідомлення. Виокремлено два типи метакомунікативних стратегій. Було встановлено, що завдяки своїм властивостям метакомунікація займає важливе місце у соціальній взаємодії. Встановлено, що метакомунікація є надзвичайно важливою не тільки теоретичню концепцією, а й допомагає людям зрозуміти їхні стосунки з іншими. Незалежно від того, пропонується це явно чи ні, проте відносини між людьми знаходяться в центрі безособового процесу спілкування. З’ясовано, що у сучасній психології метакомунікація визначається неоднозначно: як спілкування про спілкування; як безперервна послідовність обмінів висловлюваннями, які сприяють встановленню позитивних міжособистісних відносин; як відкликання, яке вказує, що адресат отримав повідомлення і правильно його зрозумів; як спілкування, яке регулює міжособистісні відносини мовними засобами; як коментар до розмови; в якості повідомлення про відносини між співрозмовниками і інтерпретації повідомлення. Метакомунікацію визначаємо як комунікацію, що регулює процес взаємодії за допомогою вербальних і невербальних засобів, основною метою яких є сприяння розгортанню комунікаційного процесу на всіх його етапах

метакомунікація, метамова, метаповідомлення, імпліцитна метакомунікативна стратегія, експліцитна метакомунікативна стратегія