Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення державної освітньої політики України в умовах війни, демографічних і кадрових втрат, руйнування інфраструктури та підготовки до повоєнної відбудови з урахуванням потреб громад, ринку праці, оборони й безпеки. Мета статті полягала в аналізі сучасного стану української освіти в контексті європейських орієнтирів, конституційних гарантій права на освіту, викликів воєнного часу та завдань післявоєнного відновлення, а також визначення першочергових напрямів її стабілізації й розвитку. У дослідженні застосовано методи аналізу, порівняння, узагальнення, інтерпретації нормативних документів, а також аналізу статистичних і соціологічних даних щодо стану освітньої мережі, кадрового забезпечення та матеріально-технічної бази закладів освіти. Результати дослідження виявили низку суперечностей між задекларованими європейськими орієнтирами освітньої політики та практикою її реалізації в Україні. Обґрунтовано, що скорочення мережі шкіл, особливо в сільських, малих і прифронтових громадах, може призвести до поглиблення освітньої нерівності, послаблення соціальної стійкості територій і ускладнення повернення населення після завершення війни. Показано, що реформа профільної середньої освіти потребує не механічного укрупнення закладів, а координації діяльності шкіл, професійних ліцеїв і коледжів з урахуванням демографічної ситуації, транспортної доступності, кадрових можливостей і потреб регіонального розвитку. Встановлено, що професійна та фахова передвища освіта залишаються недостатньо інтегрованими в загальну логіку освітніх реформ, попри їх важливу роль у підготовці фахівців для економіки, громад і післявоєнної відбудови. Окрему увагу приділено кадровій кризі в освіті, зокрема дефіциту педагогічних працівників, низькій привабливості педагогічних спеціальностей, недостатньому соціальному захисту вчителів і викладачів. Проаналізовано проблеми матеріально-технічного забезпечення освітнього процесу, цифровізації, інноваційних технологій навчання та необхідності підтримки національного виробництва засобів навчання. У сфері вищої освіти окреслено ризики надмірної регламентації, формалізації науково-педагогічної діяльності, недостатньої реальної автономії університетів і відсутності системного розвитку дослідницьких університетів. Практична цінність роботи полягає у розробленні пропозицій щодо збереження освітньої мережі та формування довгострокової стратегії розвитку освіти України
профільне навчання; кадрове забезпечення закладів освіти; університетська автономія; повоєнне відновлення; економічний розвиток