Гуманітарні студії: педагогіка, психологія, філософія

Метод павутиння в провідництві: резонансне мислення як механізм колективної узгодженості

Сергій Немченко, Ірина Шумілова
Завантажити статтю
Анотація

Актуальність дослідження зумовлена потребою оновлення управлінських підходів в освіті в умовах цифровізації, децентралізації та зростання ролі горизонтальних форм взаємодії. Традиційні моделі лідерства, засновані на контролі та ієрархії, втрачають ефективність, що зумовлює пошук нових концепцій провідництва, орієнтованих на співтворення, довіру й емоційну узгодженість. Метою статті було теоретичне обґрунтування методу павутиння як інноваційної моделі освітнього провідництва та емпіричне виявлення зв’язку між рівнем резонансного мислення керівників і ефективністю їхньої управлінської діяльності. Метод павутиння визначався як система горизонтальної координації, у якій керівник виступає не контролером, а фасилітатором, що вибудовує мережу взаємопов’язаних смислів, цінностей і взаємодії. Головним механізмом цього процесу виступали рефлексивні процеси, а саме резонансне мислення – здатність керівника відчувати емоційний стан підлеглих, підтримувати когнітивну та емоційну узгодженість, створювати середовище в якому панує довіра та партнерство. Ведучим методом дослідження було обрано змішану методологію (анкета, інтерв’ю, статистичний і тематичний аналіз), а провідним підходом – синергетично-мережевий. У результаті дослідження обґрунтовано поняття «резонансного мислення» як когнітивно-емоційного механізму узгодження колективних дій, доведено його позитивну кореляцію з ефективністю провідництва (r = 0,68, p < 0,01). Розроблено структурну модель методу павутиння, що поєднала принципи фасилітації, партнерства й духовного служіння. Практична значущість полягає у можливості впровадження методу павутиння у підготовку керівників освіти, а теоретична – у формуванні цілісної концепції резонансного провідництва як нової парадигми управління освітніми спільнотами

Ключові слова

фасилатиційне управління; мережева взаємодія; горизонтальні моделі лідерства; інструменти провідництва в освіті; інноваційні моделі; концепція резонансного провідництва

ЦИТУВАТИ
Nemchenko, S., & Shumilova, I. (2026). The web method in guidance: Resonant thinking as a mechanism of collective coherence. Humanities Studios: Pedagogy, Psychology, Philosophy, 14(1), 9-22. https://doi.org/10.31548/hspedagog/1.2026.09
Використані джерела
  1. American Sociological Association's Code of Ethics. (2018, June). Retrieved from https://www.asanet.org/wp-content/uploads/asa_code_of_ethics-june2018a.pdf.
  2. Bao, Y. (2025). The influence of resonant leadership on teachers’ innovative behavior: The mediating mechanism of information processing models. Plos One, 20(4), article number e0321763. doi: 10.1371/journal.pone.0321763.
  3. Boyatzis, R., & McKee, A. (2005). Resonant leadership: Renewing yourself and connecting with others through mindfulness, hope, and compassion. Brighton: Harvard Business Review Press.
  4. Braun, V., & Clarke, V. (2008). Using thematic analysis in psychology. Qualitative Research in Psychology, 3(2), 77-101. doi: 10.1191/1478088706qp063oa.
  5. Brookfield, S.D. (2015). The skillful teacher: On technique, trust, and responsiveness in the classroom (3rd ed.). Hoboken: Wiley.
  6. Castells, M. (Ed.). (2004). The network society: A cross-cultural perspective. Cheltenham: Edward Elgar Publishing.
  7. Clutterbuck, D. (2020). Coaching the team at work (2nd ed.). Boston: Nicholas Brealey Publishing.
  8. Creswell, J.W., & Creswell, J.D. (2018). Research design: Qualitative, quantitative, and mixed methods approaches (5th ed.). Thousand Oaks: Sage Publications.
  9. Cuneen, N. (2025). Resonance as a conceptual lever for transforming educational practices and institutions. Constellations. doi: 10.1111/1467-8675.12799.
  10. Day, C., & Leithwood, K. (Eds.). (2007). Successful principal leadership in times of change. London: Springer. doi: 10.1007/1-4020-5516-1.
  11. Díaz-Gibson, J., Zaragoza, M.C., Daly, A.J., Mayayo, J.L., & Romaní, J.R. (2016). Networked leadership in educational collaborative networks. Educational Management Administration & Leadership, 45(6), 1040-1059. doi: 10.1177/1741143216628532.
  12. Farrel, A. (2020). Exploring the affective dimensions of educational leadership: Psychoanalytic and arts-based methods. Oxfordshire: Routledge.
  13. Fullan, M. (2016). The new meaning of educational change (5th ed.). New York: Teachers College Press.
  14. Hargreaves, A., & Shirley, D. (2021). Well-being in schools: Three forces that will uplift your students in a volatile world. Arlington: ASCD.
  15. Harris, A. (2004). Distributed leadership and school improvement: Leading or misleading? Educational Management Administration & Leadership, 32(1), 11-24. doi: 10.1177/1741143204039297.
  16. Harris, A., Jones, M., & Ismail, N. (2025). Teacher leadership and school/system change: Exploring the contemporary evidence. International Journal of Education Policy and Leadership, 21(3), 1-20. doi: 10.22230/ijepl.2025v21n3a1589.
  17. King, A. (1993). From sage on the stage to guide on the side. College Teaching, 41(1), 30-35. doi: 10.1080/87567555.1993.9926781.
  18. Lambert, L. (2003). Leadership capacity for lasting school improvement. Arlington: ASCD.
  19. Leithwood, K. (2010). Transformational school leadership. In P. Peterson, E. Baker & B. McGaw (Eds.), International encyclopedia of education (3rd ed.) (pp. 158-164). Amsterdam: Elsevier.
  20. López-Pernas, S., Misiejuk, K., Oliveira, E.A., & Saqr, M. (2025). The dynamics of the self-regulation process in student-AI interactions: The case of problem-solving in programming education. In J. Leinonen & R. Duran (Eds.), Koli calling '25: Proceedings of the 25th Koli calling international conference on computing education research (pp. 1-12). New York: Association for Computing Machinery. doi: 10.1145/3769994.3770043.
  21. Martín-Vaquero, J., Hernández-Álvarez, L., Sánchez, A.G., Rasteiro, D.M.L.D., Mazilu, I.M., de la Torre, M.A.G., & Queiruga-Dios, A. (Eds.). (2025). Innovation, resilience, leadership and sustainability in higher education. Cham: Springer. doi: 10.1007/978-3-031-99713-6.
  22. Negrov, A.I., & Riggio, R.E. (2025). Leadership development among Ukrainian Christian adolescents: A study from 2018-2019. In Leadership in Ukraine (pp. 25-56). Cheltenham: Edward Elgar Publishing. doi: 10.4337/9781035353958.00008.
  23. Northouse, P.G. (2021). Leadership: Theory and practice (9th ed.). London: Sage.
  24. Seifert, L., Kunz, N., & Gold, S. (2023). Sustainable innovations for humanitarian operations in refugee camps. International Journal of Operations & Production Management, 43(10), 1554-1586. doi: 10.1108/IJOPM-05-2022-0302.
  25. Shvardak, M.V. (2019). Team building technology in terms of general secondary educational establishment. Scientific Bulletin of Mukachevo State University. Series “Pedagogy and Psychology”, 5(2), 69-72. doi: 10.31339/2413-3329-2019-2(10)/2-69-72.
  26. Sidanich, I. (2015). Spiritual and moral education in Ukraine: Contemporary state and perspectives. ScienceRise, 6(5(11)), 25-31. doi: 10.15587/2313-8416.2015.43958.
  27. Spillane, J.P. (2006). Distributed leadership. San Francisco: Jossey-Bass.
  28. Varghese, J.J., & Rao, M.K. (2025). Influence of resonant leadership on creative performance: The mediating role of affective trust. Cogent Business & Management, 12(1), article number 2442089. doi: 10.1080/23311975.2024.2442089.
  29. Weimer, M. (2013). Learner-centered teaching: Five key changes to practice (2nd ed.). Hoboken: John Wiley & Sons.
  30. Yukl, G. (2019). Leadership in organizations (9th ed.). London: Pearson.