Мета роботи полягала в аналізі трактування смерті як морального і духовного явища, яке має позитивне значення для віруючої людини. У даній роботі проаналізовано осмислення смерті як морального та духовного феномену в ранньохристиянському богослов’ї, зокрема через вчення Амвросія Медіоланського. В процесі дослідження було проаналізовано богословські, філософські та етичні аспекти осмислення смерті в християнській традиції, простежено їхній зв’язок із античними філософськими вченнями, особливо стоїцизмом і неоплатонізмом, а також здійснено порівняння з сучасними біоетичними концепціями. Особлива увага була приділена моральному аспекту смерті як засобу очищення, духовного вдосконалення та переходу до вічного буття. У ході дослідження встановлено, що Амвросій Медіоланський розглядав смерть не лише як неминучий біологічний процес, а як необхідну умову звільнення душі від тілесних пристрастей та наближення до Бога. Одним з основних висновків стало те, що уявлення про смерть у християнській традиції відрізняється від світських та філософських підходів тим, що вона розглядається не як кінець існування, а як перехід до істинного буття. Амвросій підкреслював, що страх перед смертю є наслідком недостатньої віри та моральної незрілості, а правильна духовна підготовка дозволяє сприймати її як благо. Виявлено, що його трактування смерті як засобу очищення та повернення до Бога має паралелі з неоплатонічними уявленнями про душу, яка повинна звільнитися від матеріального світу для досягнення вищої реальності. Аналіз історичного контексту показав, що концепція смерті в ранньохристиянському богослов’ї була сформована на перетині античних філософських традицій і біблійних уявлень про життя після смерті. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості застосування концепції смерті, розробленої Амвросієм, у сучасному богословському, філософському та етичному дискурсі
християнство; теологія; есхатологія; стоїцизм; аскетизм; неоплатонічні уявлення; мораль