Стаття присвячена дослідженню логіко-гносеологічної проблематики, зокрема законів мислення у творчому спадку представників київської духовно-академічної філософії ХІХ ст., таких як В. Карпов, Й. Міхневич, О. Новицький, П. Ліницький. Центральною проблемою статті є теоретичний пошук світоглядних витоків розуміння сутності, місця та значення законів мислення в пізнавальній діяльності людини. Автори статті зупиняються на вивченні творчості лише тих персоналій, які мали свої власні підручники з логіки, хоча лекції читали без винятку всі професори філософії Київської духовної академії. Такий підхід до проблеми пов’язаний із цілою низкою труднощів, оскільки в підручниках важко було віднайти власну позицію мислителя з тієї чи іншої проблеми. Не дивлячись на це, позиції професорів суттєво відрізняються одна від одної. І ми спробували це довести. Метою дослідження було з’ясування ідейного збігу та одночасно принципових розбіжностей головних положень щодо розуміння сутності, місця та значення законів мислення в пізнавальній діяльності людини в творчій спадщині професорів Київської духовної академії. Дана мета реалізувалася у наступних завданнях. проаналізувати головні ідеї праць з логіки В. Карпова, Й. Міхневича, О. Новицького, П. Ліницького та розкрити їх світоглядні уподобання; віднайти ідейні збіги між головними положеннями їх теоретичних уподобань; обґрунтувати факт впливу західноєвропейської філософської традиції на філософів київської школи духовно-академічної філософії ХІХ – початку ХХ ст
духовно-академічна філософія, логіко-гносеологічна проблематика, закони мислення, закон тотожності, закон несуперечливості мислення, закон виключеного третього, логіка