У статті аналізується програмно-засадничий документ «Нова українська школа», що носить не лише концептуальний, але й практикоімплементаційний характер. Зокрема, в документі визначаються групи компетенцій, що мають розглядатися педагогічною спільнотою як практичне підґрунтя для навчання і виховання. Цим проектом передбачаються суттєві зміни у філософії освіти, теорії модернізації її ключових сфер і галузі загалом, першочергові й перспективні кроки приведення системи освіти у відповідність до трендів, апробованих світовою практикою. Автор у статті наголошує, що документ європейського парламенту та Ради Європи визначає 8 груп компетенцій, тоді як Проект окреслює 10 ключових компетенцій. Зазначається, що ці компетенції є ключовими, тому їх особливостями є багатофункціональність, надсуб’єктивність, міждисциплінарність, багатокомпонентність, спрямованість на формування критичного мислення, рефлексію, визначення власної позиції. Концепція визнає їх еквівалентність на всіх етапах навчання. Автор приходить до висновку, що кожна освітня галузь має освітній потенціал, необхідний для формування кожної ключової компетентності. Цей потенціал повинен бути реалізований у процесі навчання кожного предмета чи курсу. Підкреслюється, що формування вищезазначених компетентностей вимагає використання технологій модульного розвитку, проблемного навчання, включаючи ігрові технології, дебати, публічні презентації, різні види тренінгів тощо. Стверджується, що перспектива подальшого розвитк окреслених питань полягає в розробці конкретних початкових, методологічних, практичних механізмів реалізації цих груп компетенцій у національній освіті
людина, освіта, компетенції, системність, взаємозалежність