Актуальність дослідження зумовлена потребою переосмислення сенсу в умовах сучасної комунікації, де він часто редукується до суб’єктивного конструювання або психологічних станів. Метою статті була концептуалізація сенсу як події відповіді, що виникає у просторі адресованості між Я, Іншим і реальністю, яка звертається. Така перспектива дозволяє розглядати сенс не як статичний зміст або результат інтерпретації, а як динамічний процес зустрічі, у якому звернення і відповідь формують спільний простір розуміння. Для досягнення мети використано герменевтичний, екзистенційно-логотерапевтичний і риторичний підходи до аналізу сенсу. У результаті дослідження обґрунтовано, що сенс не є ані властивістю об’єкта, ані продуктом суб’єкта, а постає як подія, що виникає у взаємодії звернення і відповіді. Показано, що адресованість є фундаментальною умовою розуміння, оскільки будь-який смисловий процес передбачає ситуацію звернення до адресата. У межах екзистенційно-логотерапевтичного підходу уточнено антропологічний статус людини як адресата і відповідача, для якого сенс відкривається через відповідальне ставлення до конкретної ситуації. Встановлено, що у межових ситуаціях сенс не може бути виведений із готових інтерпретацій, а формується у процесі відповіді. Риторичний аналіз показує, що відповідь набуває форми у мовленні, де слухання, пауза, мовчання і слово утворюють єдиний простір смислотворення. На цій основі запропоновано інтегральну модель сенсу, яка поєднує адресованість, відповідальність і мовленнєву форму як взаємопов’язані виміри єдиної події. Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування запропонованої моделі для аналізу публічної комунікації, розвитку відповідального мовлення та підготовки фахівців у галузі гуманітарних наук і богослов’я
герменевтика; логотерапія; мовлення; слухання; смислотворення; комунікативна ситуація; досвід Іншого